Інформація про припинення внутрішньо перемішеними особами трудових відносин з роботодавцями

Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування – Нікопольський регіон) інформує.

Законом України від 21 квітня 2022 року № 2220-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану» внесено зміни до законів України від 05 липня 2012 року № 5067-VII «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067) та від 20 жовтня 2017 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706), а саме: розділ XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5067 доповнено пунктом 52, згідно з приписами якого у період дії воєнного стану для отримання статусу безробітного внутрішньо переміщені особи, а також особи, які перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії, у яких не розірвані трудові договори з роботодавцем, подають до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, заяву на ім'я роботодавця про припинення трудового договору за формою, визначеною центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про що повідомляються роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними), територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику та територіальний орган Пенсійного фонду України.

Також викладено у новій редакції абзац другий частини четвертої статті 7 Закону № 1706, згідно з нормами якого переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв'язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім'я роботодавця про припинення трудового договору.

Тобто внутрішньо переміщені особи тепер можуть звільнитися за допомогою центру зайнятості за місцезнаходженням.

Датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання заяви до центру зайнятості.

Центр зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи у день припинення трудового договору повідомляє про це:

- роботодавця (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними);

- територіальний орган Пенсійного фонду України;

- територіальний орган Державної податкової служби України.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У преамбулі до Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464) зазначено, що законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон № 2464.

Для забезпечення ведення, зокрема, обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації створено Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі – Реєстр) (частина перша статті 16 розділу V Закону № 2464).

Реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 16 Закону № 2464).

ДПС відповідно до покладених завдань формує та веде реєстр страхувальників.

Реєстр страхувальників - це автоматизований банк відомостей, створений для ведення обліку платників єдиного внеску - страхувальників (стаття 19 Закону № 2464)

Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб (пункт 1 частини першої статті 12¹ Закону № 2464).

Відомості про трудові відносини призначені для реєстрації застрахованих осіб у реєстрі застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 12¹ Закону № 2464 Пенсійний фонд України здійснює контроль за достовірністю відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Зміни та уточнення вносяться до відомостей реєстру застрахованих осіб у порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення (абзац перший частини шостої статті 20 Закону № 2464).

Зважаючи на викладене, податкові органи не уповноважені вносити зміни до реєстру застрахованих осіб щодо припинення застрахованою особою трудових відносин з роботодавцем.

За яких умов фізична особа звільняється від обов’язкового подання податкової декларації про майновий стан і доходи

Відділ комунікацій з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування – Нікопольський регіон) нагадує, що платники податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) звільняються від обов’язку подання податкової декларації про майновий стан і доходи (далі – Декларація) в таких випадках:

а) незалежно від виду та суми отриманих доходів платниками ПДФО, які:

- є малолітніми/неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб (у тому числі батьків) та/або держави станом на кінець звітного податкового року;

- перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації;

- перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року;

- перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року;

б) в інших випадках, визначених розділом IV Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Норми встановлені п. 179.4 ст. 179 ПКУ.

Відповідно до п. 179.2 ст. 179 ПКУ обов’язок платника ПДФО щодо подання Декларації вважається виконаним і Декларація не подається, якщо такий платник ПДФО отримував доходи:

- від податкових агентів, які згідно з розділом IV ПКУ не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу;

- виключно від податкових агентів незалежно від виду та розміру нарахованого (виплаченого, наданого) доходу, крім випадків, прямо передбачених розділом IV ПКУ;

- від операцій продажу (обміну) майна, дарування, дохід від яких відповідно до розділу IV ПКУ не оподатковується, оподатковується за нульовою ставкою та/або з яких при нотаріальному посвідченні договорів, за якими був сплачений ПДФО відповідно до розділу IV ПКУ;

- у вигляді об’єктів спадщини, які відповідно до розділу IV ПКУ оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено ПДФО відповідно до п. 174.3 ст. 174 ПКУ.

Щодо відкриття спеціального рахунку в банку стосовно одноразового добровільного декларування

Відділ комунікації з громадськістю управління інформаційної взаємодії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (територія обслуговування – Нікопольський регіон) інформує, що згідно з п. 9 підрозд. 9 прим. 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПКУ) для цілей одноразового (спеціального) добровільного декларування декларант має розмістити кошти в національній та іноземній валютах у готівковій формі та/або банківських металах на поточних рахунках зі спеціальним режимом використання в банках України (далі – спеціальні рахунки) до подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації.

Банк забезпечує розміщення коштів у готівковій формі та/або банківських металах для цілей одноразового (спеціального) добровільного декларування на спеціальному рахунку після здійснення належної перевірки особи декларанта відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі – законодавство у сфері фінансового моніторингу).

Банк уживає заходів щодо встановлення джерел походження цих активів у випадках, передбачених законодавством у сфері фінансового моніторингу, після зарахування їх на спеціальний рахунок декларанта.

Постановою Правління Національного банку України від 05 серпня 2021 року № 83, яка набрала чинності 01 вересня 2021 року та діє до 01 вересня 2022 року, затверджено Положення про порядок відкриття та ведення поточних рахунків зі спеціальним режимом використання в національній та іноземній валютах, банківських металах для цілей одноразового (спеціального) добровільного декларування (далі – Положення № 83).

Пунктом 7 Положення № 83 встановлено, що банк відкриває спеціальний рахунок декларанту відповідно до вимог Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків – резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 зі змінами та доповненнями.

Декларант додатково до документів для відкриття спеціального рахунку подає анкету (додаток 1 до Положення № 83) та заяву (додаток 2 до Положення № 83).

Протягом якого терміну суб’єкт господарювання повідомляє контролюючий орган про несправність РРО/ПРРО

Відповідно до п. 16 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 265) суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов’язані у разі виявлення несправностей:

реєстратора розрахункових операцій (далі – РРО), а також пошкодження засобів контролю – протягом робочого дня, в якому виявлено несправності чи пошкодження, письмово або засобами телекомунікацій в довільній формі повідомити центр сервісного обслуговування, а також протягом двох робочих днів після дня виявлення несправностей чи пошкодження письмово або засобами телекомунікацій в довільній формі повідомити про це контролюючий орган, у якому суб’єкт господарювання зареєстрований платником податків (абзац перший п. 16 ст. 3 Закону № 265);

програмного РРО (далі – ПРРО) – протягом дня, в якому виявлено несправність, засобами телекомунікацій повідомити про це контролюючий орган, виробника ПРРО та/або центр сервісного обслуговування (за наявності) за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (абзац другий п. 16 ст. 3 Закону № 265).

Згідно з п. 12 розд. ІІ Порядку реєстрації, ведення реєстру та застосування програмних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.06.2020 № 317 (далі – Порядок № 317), у разі виявлення несправностей ПРРО або його викрадення чи компрометації особистого ключа суб’єкт господарювання зобов’язаний протягом дня, в якому виявлено несправність, засобами Електронного кабінету або засобами телекомунікацій направити до контролюючого органу, виробника ПРРО та/або центру сервісного обслуговування (за наявності) Повідомлення про виявлення несправностей програмного реєстратора розрахункових операцій за формою № 2-ПРРО за ідентифікатором форми J1316701 (додаток 2 до Порядку № 317).

Нормами Закону № 265 не передбачено відповідальності до суб’єкта господарювання у разі не повідомлення контролюючого органу про виявлення несправностей РРО та/або ПРРО, а також пошкодження засобів контролю.

При цьому, за непроведення розрахункових операцій через РРО та/або ПРРО застосовуються фінансові санкції передбачені до п. 1 ст. 17 Закону № 265.

Строки сплати збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування

Добровільне декларування здійснюється декларантом протягом 30 календарних днів з дати подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації (далі – одноразова декларація).

У разі вибору декларантом у межах одноразового (спеціального) добровільного декларування ставки збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування, що передбачає сплату такого платежу трьома рівними частинами, сплата збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування здійснюється декларантом: першого платежу – протягом 30 календарних днів з дати подання одноразової декларації; другого платежу – до 1 листопада 2023 року; третього платежу – до 1 листопада 2024 року.

У разі подання декларантом уточнюючої декларації:

якщо сума збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування, визначена в уточнюючій декларації, є меншою за суму збору, сплачену на підставі попередньо поданої одноразової декларації, повернення надміру сплаченої суми збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 43 Податкового кодексу України (далі – ПКУ);

якщо сума збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування, визначена в уточнюючій декларації, є більшою за суму збору, сплачену на підставі попередньо поданої одноразової декларації, декларант, який подав відповідну декларацію, зобов’язаний сплатити суму недоплати збору в розмірі такої різниці протягом 30 календарних днів з дати подання уточнюючої декларації.

У разі несплати або сплати в неповному обсязі суми збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування, зазначеної в одноразовій декларації, у встановлений підрозділом 9⁴ розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ строк одноразова декларація вважається неподаною та на декларанта не поширюються передбачені цим підрозділом державні гарантії та звільнення від відповідальності.

Хто не може бути декларантом при одноразовому (спеціальному) добровільному декларуванню?

Відповідно до п. 1 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) одноразове (спеціальне) добровільне декларування – це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою, визначеною п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, належних їй активів, розміщених на території України та/або за її межами, якщо такі активи фізичної особи були одержані (набуті) такою фізичною особою за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та/або які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 01 січня 2021 року.

Згідно з п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ декларантами не можуть бути особи, які станом на дату початку періоду одноразового (спеціального) добровільного декларування є малолітніми/неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб (у тому числі батьків) та/або держави, або є особами, дієздатність яких обмежена і над такими особами встановлена опіка/піклування.

Декларантами також не можуть бути особи, які за будь-який період, починаючи з 1 січня 2010 року, виконують або виконували в Україні публічні функції, передбачені п. 37 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Декларантами не можуть бути особи, стосовно яких з боку України застосовані спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України «Про санкції».